Хоча Мотідзукі Мінору вивчав різні напрямки бойових мистецтв, головною основою Йосейкан стали Кодокан Дзюдо і Айкідо. Проте все ж таки деякі елементи інших напрямків теж присутні в програмі стилю.

Навчання починається з відпрацювання трьох базових елементів: тай-сабаки - прийоми руху і маневрування, укемі - страховки при падіннях, теходокі - звільнення від захоплень. Потім вивчається набір прийомів, які використовуються для протистояння ударам, кидкам, больовим і задушливим прийомам. Але, варто відзначити, що коли учень освоює один прийом, наприклад «теходокі», він не просто намагається звільнитися від захоплення, а ще й освоїти способи маневрування на наступному етапі. Таким чином, поєднуючи кілька дій, це дозволяє зайняти найбільш вигідну позицію по відношенню до супротивника, вивести його з рівноваги. У Йосейкан айкідо саме виведенню супротивника з рівноваги приділяється велика увага. Тут кожен вхід має на увазі в обов'язковому порядку проведення блоку, поштовху або навіть удару, який дезорієнтує і відволікає противника і виводить його з рівноваги. Для непосвячених людей техніка стилю може здатися ідентичною техніці айкідо, але на більш високих рівнях з'являються прийоми, яких в айкідо немає: кидки з використанням ніг і стегон, задушливі прийоми, кидки з падінням і прийоми боротьби на землі. Також великою відзнакою Йосейкан від Айкідо є сутемі-вадза - кидки з падінням. Мотідзукі прийшов до висновку, що впровадивши їх у свій стиль, це може бути ідеальним для сутичок майстрів високого класу, тому як в бою їм доводиться викладатися по повній, виграючи на кожній дрібниці, саме тому на змаганнях з Дзюдо і Йосейкан кидки проводяться в основному з падінням кидаючого.